«Гай гуде» або про останні сумні тенденції в Шевченківському гаю
Коли ми захищали сквер святого Юра в 2015 році найактивнішим борцем з активістами, який методично вигадував і поширював брехню і наклепи про нас, був Юрій Бойко, більш відомий як ієромонах Юстин. Знаменита у Львові особистість.
Сьогодні Бойко – фб-блогер з певно найбільшою кількістю підписників у Львові, місцевий інфлуенсер, телеведучий, постійний гість ток-шоу на каналах Козловського, друг і не тільки багатьох місцевих царьків, депутатів, які завжди раді «попити кави» і помогти у різних справах, як і він їм. Ну і ще Юстин головний по монашеству у Львівській Курії УГКЦ.
Отець Бойко – непересічна і талановита людина. Чудесний оратор і досвідчений маніпулятор. Він завжди знаходить вихід з неприємних ситуацій, так щоб навіть посилитись. Останню свою церковну посаду він зайняв після того як його зняли з настоятельства монастиря при історичній церкві з села Кривки, що у «Шевченківському гаю» – Музеї народної архітектури і побуту. Зняли його після листа музейників Мінкульту, які втомились від його активних дій направлених на захоплення музею. Отець Юстин не тільки не втратив вплив, але і знайшов ще кращу позицію для завершення своїх планів – став головним по монахам, а не просто настоятелем.
Отже, детальніше про музей і отця Юстина.
Літом 2015 Юстин активно займався у фб просуванням проекту знищення скверу на площі Юра і ненависті щодо його захисників. Робив це в такому неймовірно кісільовському стилі, що навіть його церковне керівництво заборонило йому місяць користуватись соц.мережами і заслали служити у гай. Для нього це було неприємним моментом, бо церква ця далеко, умови такі собі, ну і загалом це монастир на три монахи – масштаб і амбіції зовсім не ті.
Наш герой з притаманною йому енергійністю недовго журився і почав свій новий проект «Свято-Іванівська Лавра». Так він почав називати свій монастир і просувати активно його у соцмережах і публічному дискурсі. Дивно звісно, коли монастир на 3 монахи і з 1 маленькою церквою називають ЛАВРА, але звучить тепер серйозно. Першою активною ініціативою стала його адвокаційна кампанія з перейменування Національного Музею народної архітектури і побуту. Він хотів додати до нього «імені Андрєя Шептицького», хоч в народі давно ім’я Шевченка прив‘язалось до назви. Тема Шептицького стала особливою для Юстина з часу скверу і він цим святим ім’ям прикриває багато своїх ініціатив.
Перейменувати не вдалось одразу, бо місто знайшло зачіпку, що вже такий музей є і другого по закону не можна. Тому Бойко просунув назву «імені Климентія Шептицького», яку офіційно прийняли і музей витратив з свого фонду близько 100 тис грн витрат на перейменування.
Це все робилось не просто так. Бойко збирав цілі конференції, щоб наголосити, що цю землю колись, ще при Польщі, викупив митрополит Шептицький для створення музею народної архітектури, і першою стала саме та церква з села Кривки.
А раз землю викупив колись Шептицький, то і його монастир має повне моральне право на цілу територію музею. Так, почалось розширення.
Бойку вдалось за активної інформаційної кампанії і під різними приводами (всі звісно обгрунтовані так чи інакше Шептицьким) забрати у музейників фондосховище під каплицю і додаткову землю для монастиря. Почав будувати і добудовувати різні прибудови на території. Ось прямо зараз під гаслом «реставрації» збирає гроші і будує абсолютно нову капличку.
В 2015-2016 місто запланувало побудувати на вході в музей сучасний візит-центр, який би зміг би покращити послуги музею і розширити можливості. Як зазвичай це в європейських музеях – можливість проводити конференції, заняття, ну і звісно кав’ярня для відвідучів, адже поряд більше нічого немає.
Бойко з характерним йому кісільовським стилем почав активну кампанію за підтримки своїх політичних союзників і друзів-журналістів, що з музею зроблять шашличну. Хоча в той же час у Львові в іншому монастирі УГКЦ, спільно з РКЦ при церкві Михайла відкрили кав’ярню і навіть готель.
Лякання львів’ян черговою кнайпою було вдалим і проект тоді заморозили. Сьогодні о.Юстин розповідає що якби не він, то музею би вже не було – «врятував від чергового ресторану».
В чому ж була тоді проблема? Це дуже цікавий і показовий момент.
Бойко у такому розвитку музею звісно побачив загрозу для свого проекту. Він часто заявляє, що на культурі гроші заробляти не можна. Культура – це духовність. А духовність – це звісно Юстин Бойко і його ЛАВРА.
Тобто музей має стати частиною монастиря, а не навпаки, коли як зараз монахам дали можливість там жити і служити в одному з по суті експонатів. Юстин заявляє бажання збільшити кількість монахів до 50, відкрити навчальні інституції і взагалі проект масштабний, музею там явно місця не лишається…
Така атака вже не вперше. Він колись спробував і на УКУ наїхати, щоб суттєво змінити суть університету, але ті відбились. Музейники набагато слабші, їм погрожує мерія звільненнями, якщо не будуть тихо, і зараз вперше прийшлось їм робити ситуацію публічною і навіть викликати поліцію на місце. Тим часом всі великі ЗМІ мовчать, бо або під друзями Юстина, або під Садовим.
Садовий не бажає сваритись з тим, хто його зовсім не переварює і активно дружить з його політичними суперниками. Стиль Садового інший, але саме тому він не став національним політиком – бо в певному сенсі боягуз. Є речі, які тихо не вирішиш. Садовий зливав під Бойка і компанію наш сквер, після маніпуляції від Бойка, який мстився Магдиш, звільнив її з посади, і зливає тепер активно музей. На це дивитись огидно. Медічі теж потакав примхам Савонароли, той йому не віддячив.
Я не вдавався вже в деталі зміни інтер’єру церкви-пам’ятки монахами чи юридичні підстави будувати каплички і зазіхання на територію музею, і постійну брехню. Це вторинне і дрібниці насправді.
Львівський Савонарола мислить набагато глобальніше. Здається Ярина Боренько дала тому руху назву греко-католицький талібан, мені ближче порівняння з іранськими аятолами. Тобто просування фундаменталістського уявлення про те як ми маємо жити, і звісно особлива роль святих отців у тому процесі.
