Албанія? Чому туди варто їхати
Коли років десять назад я читав тревел-блоги, Албанію там називали європейською Індією. Албанці в мене асоціювались з дикою мафією, старими мерседесами і збірною Швейцарії по футболу.
Сьогодні Албанія в короткому списку відкритих нам країн, то чому б її все ж не побачити своїми очима. Тим паче там є Іонічне море – моє улюблене.
Куди ж саме їхати?
В Албанії є два моря – Іонічне на півдні і Адріатичне на півночі. Когось може привабити близькість до аеропорту курортних міст півночі, трохи менша ціна чи то те, що вода там тепліша.
Якщо все ж хочеться піщаних пляжів і плавного входу в море розглядайте варіанти Шенгін або Веліпоя на півночі або Вльора посередині – теж хороша для сімейного відпочинку. В Дуррес на море краще не треба.
Втім, варто все ж їхати саме на південь! На фантастичне Іонічне море з його кришталево прозорими водами, неймовірними відтінками синього і легкою прохолодою води. Про Іонічне море варто окремо писати, і тут без Греції буде не обійтись звісно, але сьогодні про Албанію.
Південну частину Албанії, історично північний Епір, зараз ще називають «Албанська рів’єра». Саме туди мені порадили їхати знайомі албанці.
Іонічне море починається за Логарським перевалом. Там не тільки море інше, одразу видно іншу природу, та і люди трохи інші.
Тірана має єдиний міжнародний аеропорт і на південь нормальна траса є тільки до Вльори, далі за перевалом починаються серпантини. Дорога в хорошому стані, але передбачає певний скіл водіння і час, бо швидкість пересування невелика.
З дороги відкриваються неймовірні краєвиди на горе і море. Тут починаються історично грецькі села, найбільше з яких Хімара. Почитайте історію на вікі, вона досить цікава. Тут досі живуть греки, є грецькі таверни і навіть прапори можна побачити, втім багато теж мігрували в Грецію після падіння комунізму в Албанії. Саме тут ми базувались перші дні і катались навкруги.
Наперед скажу що цей район від Дермі (Дрімадес) до Кепаро нам сподобався значно більше ніж Саранда і Ксаміл, які знаходяться ще південніше.
Самі села зазвичай знаходяться вище на горі, однак є готелі та апартаменти і на берегу. Ми жили на горі (нас звабили панорами) і катались на різні пляжі машиною.
Навколо району Хімари є багато класних пляжів. Досить диких, так і з пляжними барами і гучною музикою. Drimades – популярний серед молоді, там вважаються кращі тусовки, також гарний, маленький тусовочний пляж Lliman. В самій Хімарі популярний пляж Livadh, з нього гарний вид на верхнє місто і загалом там багато місця і можна полежати як в тиші, так і знайти пляжний бар з шезлонгами. Від нього обов’язково пройдіть сюди, нижче на фото.
Найбільше нам сподобався пляж Gjipe. Ще декілька років тому він був абсолютно дикий, зараз туди легше добратись, хоч і від парковки треба буде йти 20 хв. Вода там неймовірно прозора і людей поменше. Якщо набридне плавати, можна пройтись по каньйону однойменної річки. Багато людей там стоять з палатками.
Іншим популярним районом відпочинку є Саранда і Ксаміл. Вони вважаються місцевими лакшері курортами. Ну, албанський лакшері — майте на увазі :) Саранда – гамірна, тусовочна, повсюди щось будують, їздять багато машин, але загалом мені вона сподобалось. З міста відкриваються гарні панорами, особливо ввечері, хоч і купатись ми їздили за місто, бо в самому місті пляж непоганий, але все ж порівняно не найкращий.
Ксаміл відомий своїм кольором води, «як на Мальдівах». Це таке типове курортне селище, де є тільки туристична інфрастуктура, багато маленьких пляжів забитих під зав’язку шезлонгами, людьми, катамаранами і ще купою всього. Цей весь антураж псує враження від досить мальовничого місця.
Ми їздили на пляжі перед Ксамілом – Pasqyrave і Pulebardha. Тут теж багато людей, пляж заставлений шезлонгами під зав’язку, і їх навіть наперед бронюють, бо місця популярні. Пляжі дійсно гарні і трохи далі пройтись можна знайти тихіші місця. Пішки можна дійти і до гарного дикого пляжу, але це займе трохи часу. Я правда туди плавав з Pasqyrave, а не ходив.
Вода на цих пляжах має той знаменитий блакитний колір, але при тому не така кришталево прозора як на тому ж Gjipe.
Ціни на 2 шезлонги з парасолькою на албанських пляжах – 1000 лек (курс 1 євро = 122 лека).
На півдні дуже рекомендую поїхати на Blue eye. Тут побачите вражаюче природнє явище, як з карстового утворення точить вода і прозорі, як скло, води річки Бистриця. Так, тут теж є своя Бистриця, як і багато інших слов’янських топонімів.
Центр міста Гірокастер (Аргірокастро) входить в список спадщини ЮНЕСКО і зберіг традиційну забудову османського періоду на цікавому рельєфі. За пару годин ви встигнете все там обійти. Їхати з Саранди приблизно годину.
За Ксамілом є давньогрецьке місто і пізніше венеціанська колонія Бутрінт. Нічого надвражаючого там немає, але місце симпатичне і щоб розбавити час дуже навіть нічого. Вхід коштує 600 лек, але нас охорона пустила безкоштовно, бо касира не було на місці 😅.
Я вже почав писати трохи про ціни. Так от – Албанія дуже ними радує.
В Албанію можна купити тур або взяти квитки у SkyUP чи МАУ і організовувати все самому. Ми їхали самостійно і орендували машину. Фінально по ціні разом з повною страховкою і пальним вийшло то саме, що купляти тур.
Повечеряти в хорошому ресторані на двох з головною стравою, салатом і напоями вийде всередньому 13–20 євро. Місцева кухня представлена в основному італійськими і грецькими стравами, іноді балканськими. Рибу вміють смажити дуже смачно.
Фастфуд обійдеться в районі 2–3 євро за сувлакі чи по типу того.
Житло. На Airbnb дійсно гарні опції можна знаходити починаючи від 20 євро за добу. Якщо любите кримський олдскул, то можна пробувати щастя і шукати прямо від місцевих на вулиці – вони самі вас знайдуть.
Машина дозволяє бути більш вільними, і багато цікавих пляжів доступні тільки на авто (або човном). Ми шукали на міжнародних агрегаторах завчасно, але багато хто орендують на місці у місцевих фірм. На всякий випадок ми взяли повну страховку, бо дороги, деякі заїзди і парковки специфічні бувають. Правда нас хотіли розвести вкінці на оплату за мийку авто, яку ми мали нібито самі зробити, але в них це не вдалось. Будьте уважні з договором на оренду :)
Парковки часто платні. Іноді це 100–200 лек за день, іноді за годину. На прокаті нам пропонували дивну страховку від втрати ключів і документів на машину. Я зрозумів чому потім. Не дивуйтесь, якщо ви прийдете на парковку, а вашу машину заблоковано. Паркувальник має ключі від цих машин і переставить їх, щоб ви виїхали. Цікава практика з ключами у краіні, яка вважається європейською базою скупчення крадених машин.
Албанська мафія відома своєю жорстокістю, але так виглядає що оперує вона в основному закордоном і країна для туристів досить безпечна. Ми почувались в безпеці.
Забудьте про картки, тільки готівка. Євро приймають, але краще обміняйте їх на леки в обміннику.
Албанці склали враження привітних людей, завжди пропонували допомогу, коли бачили якісь труднощі (особливо з заїздами на схили і паркуванням). Англійську багато хто знав, але далеко не всі. Мені була досить помічною грецька в комунікації, також багато хто тут знає італійську. Дехто з туристичної індустрії вже вивчив «дякую» при слові “Україна”.
На півночі країни живуть в основному мусульмани-суніти і католики. На півдні – православні албанці і греки, албанці-бекташи (ісламська секта), тому по дорозі буде багато монастирів і капличок в типовому грецькому стилі. Втім, після років комунізму більшість жителів Албанії – атеїсти і агностики. Етнічні албанці ж між собою діляться на північних (геги) і південних (тоски), між ними є теж певна різниця в культурі, релігії і навіть темпераменті. Північні мають славу суворих хлопців, горців, південь трохи більш розслаблений, середньоземноморський.
На півдні Албанії часом дійсно відчував себе в Греції. Ти сидиш в таверні, їш грецьку їжу, говориш з офіціантом грецькою, навколо грає грецьке радіо (інше там не ловить). Навіть мобільний оператор пару разів вітав мене в Греції. Тим, хто сумує за Грецією і через карантин не може туди поїхати, то північний Епір — хороша альтернатива.
До кінця 80-х країна жила як Північна Корея, любителям історії раджу почитати про Енвера Ходжу і той час. Наприклад, простим людям було заборонено мати власне авто. Зараз одним з найвідоміших слідів цього часу є близько півмільйона бетонних бункерів по всій країні. Ви їх побачите повсюди, як і знамениту тотальну любов албанців до мерседесів, яка правда потрохи згасає. Однак, все одно, більшість машин на дорогах саме німецькі.
Велика проблема в Албанії – це сміття. Воно розкидане майже повсюди і культура у албанців з цим кульгає, хоч видно що останні роки намагаються щось робити. Вода в морі чиста, але по узбережжю, на вулицях його достатньо і це засмучує.
Загалом відчувається, що країна розвивається, і я б це вже не назвав європейською Індією, і за більших інвестицій в інфраструктуру і вирішення питання зі сміттям, я б сказав Албанія претендує бути серйозним конкурентом за увагу туристів.
Наразі, на початок серпня 2020 року, для в’їзду в країну не потрібні тести, але при поверненні в Україну потрібно здати тест або сидіти на самоізоляції. Рівень захворюваності на 100 тис. людей приблизно на тому ж рівні, що в Україні, і Албанія то в зеленому, то в червоному списку. Самі ж албанці до носіння масок ставляться ще більше пофігістично ніж у нас в Одесі.
Албанія нам сподобалась і загалом раджу її відвідати. Сподіваюсь, інформація в блозі буде помічною.
